• Twitter
  • Technocrati
  • rss
  • facebook

За новинами Блогу можна слідкувати також тут

Автобусні в’язні

Рубрика : Політика і Влада

AvtobusЧому звичайна поїздка на звичайні заняття перетворюється на пекло. Чому потрібно виїжджати завчасно і додавати 5-6 годин до графіку РЕЙСОВОГО автобуса і все рівно не встигати. На зустріч, співбесіду, кастинг, потяг, літак? Тому що ми собі самі дозволяємо так до себе ставитися. І коли я тільки збирався написати цей блог і в завершенні закликати звертатися до компанії-перевізника щоб покарали водіїв, в суд, щоб відшкодували збитки, то після почутого від сусідів-пасажирів зрозумів, що це буде марно. Але про все за порядком.

Замовляючи автобус, я виходив із таких мотивів:

Днем раніше поїхав мій син до Варшави і сказав що на кордоні дуже велика черга легкових авто, отже блаблакар я відкинув

9 годин, які відстояв їх автобус на кордоні  сприйняв як дуже сумне виключення

Автобус вибирав щоб відправлявся ввечері і з самого ранку був у Варшаві, тому вибрав відправлення 18.45

У четвер у мене мала бути одна зустріч, людина написала що в любий час протягом 11-18.00 можу зайти до них на офіс.

Рівне, вул.С.Бандери, де із звичайної автобусної зупинки відправляється цей міжнародний рейс я був вже о 18.25 і добре що був, як тільки я зайшов двері зачинилися і ми поїхали.

На запитання до водія, а може ж ще хтось до часу відправки підійде, отримав відповідь – повір мені, я все відчуваю, хто мав бути то вже є.

У екстрасенсорних здібностях водія переконалися всі на повороті з Млинівської на м.Луцьк біля м.Дубно, коли півгодини чекали дівчину, що на таксі наздоганяла автобус, бо не знайшла його на зупинці о вказаній в квитку годині.

На кордон ми прибули рівно опівночі. За перші чотири години до нас тільки підійшли українські митники і прикордонники, які дуууже довго до нас йшли, але дуже швидко оформили всі документи і не особливо цікавились змістом багажу.

На відтинку між двома кордонами ми вже зустріли довшу колейку автобусів, але 4 автобуси перед нами аж ніяк не були ознакою майбутніх поневірянь на митниці.

Єдині хто справно заробляв на такому стоянні – це туалет по 5 гривень з української сторони і по 2 злотих для тих в кого вони були, чи по 20 гривень по тільки працівнику цього закладу відомому курсу, з польської сторони.

Втіхою було зустріти здолбунівських гімназистів, які бусом їхали на змагання до Польщі на 4 дні. Вони були в кінці черги, тому я висловив їм свої співчуття щодо того, що змагання будуть більше між ними і митницею ніж на футбольному полі, та судилося статися не так.

Коли синовий рекорд українсько-польської ганебної стоянки на кордоні у 9 годин 15 хвилин було побито, до нас підійшла польська пані з митниці і в гоноровій манері жвавенько з ентузіазмом тільки що заступившої на зміну позбирала паспорти. Приговорюючи щоразу про дисципліну пасажирів, які повиходили з автобуса і про те що керовца не допомагає їй, а в неї зміна до 8 вечора так що їй поспішати немає куди.

Що означають ці слова з вуст жіночки у пагонах ми зрозуміли пізніше.

Перевірка багажу, опитування двох пасажирів в салоні і здавалось ось вона воля, та  не тут то було. Ну що розпихували сигарети між тими хто палить і не палить то вже якось нікого і не здивувало, що з кожного автобуса вивозили мішками ковбаси – теж, хто добровільно не виклав-отримав 200 злотих штрафу. Підходить страж гранічний і оголошує в автобусі, що у керовців є проблеми, в їх багажі знайшли заборонені речі, тому ВСІМ прийдеться зачекати. Автобус відігнали на стоянку вже за лінією перетину кордону, закрили двері і обидва водії пішли разом із поляками.

І все. Туалет в автобусі не працює, як і wifi які б картинки і умови не виставляли на сайті ті перевізники і не переконували щоразу що то інший автобус, бо той поламався чи ще щось. Цей автобус – просто щоб доїхати.

Година минає, півтори, а загалом вже 13 стоянки на кордоні. Всі домашні бутерброди зїжені, вода випита, повітря вдихнуте. Починаємо задивлятися на молоточки на вікнах та шукаємо червоні кнопки на дверях. Черговий прихід одного із водіїв був зустрінутий не зрозумілим йому вибіганням пасажирів на заборонену територію і окупацію місцевого бару-кафе для працівників митниці. Стільки відвідувачів пані продавець одночасно, мабуть не бачила. Як результат – з’їли все, що було розігріте чи хоч би підігріте. Позабирали і свої і не свої хот доги, митникам залишили лише журики, бо їх треба було довго чекати.

З’явився другий водій, оголосив у мегафон, що його підставили якісь редиски з України, які передачку передали у спортивних сумках на Польщу, а там знайшли якісь спортивні маски, які трактували як маски зовсім не для спорту, тому він тепер має протокол на суд і 200 злотих штрафу. І люди почали…співчувати йому. Об це співчуття розбилися мої думки про скарги на перевізника, по вині якого ми невчасно доїхали до Варшави, були заручниками у автобусі загалом 15 з половиною годин, за які ми проїхали 100 м на кордоні. А цьому ж водію ще їхати до Варшави і судячи із графіку одразу ж назад.

Запланована зустріч не відбулась, а отже це додатковий день лише витрат які я поніс. Не говорячи про моральні відчуття в’язня автобуса географічно європейської країни.

Дехто з автобуса мав їхати далі Варшави. Але тепер був варіант незручних для спання крісел Варшави Заходньої або Дворжеца центрального. Без претензій, просто неподфартило, як казали хлопці, нормальні з вигляду, роботящі хлопці.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Оставить комментарий или два