Останні літні деньки та довгий вікенд дозволили помріяти і пошукати місця де є багато води і сонця. Вибір попутників, товаришів, кампаньонів нічим не завершився, тому вирушили в дорогу самі на авто.

Трьоденна програма святкування дня міста Камянець-Подільського передбачала і Фестиваль повітряних куль і реконструкцію першого польоту на них, гонки на автомобілях, музичні та розважальні заходи.
Мінлива погода, різноманітність заходів, велелюдністю та велич історичних споруд зробили свою справу. Несподіванок і приємних сюрпризів було багато.
Перша ж вилазка в стару частину міста і було чутно місцевих аматорів зі сцени, готовилися до виступу музиканти військового оркестру, поруч на джипах, воєнізованих авто, туристичних відкритих бусах мандрували туристи, організовані групи та ті, хто самостійно добрався до цих країв.
І поки я роздивлявся черговий виїзд чогось схожого на БМП, з неба впав дощ. Прийшлося ховатися у наметі. Намет був із вишиванками.
За перші півгодини чекання наміряли і придбали одну вишиванку, дощ посилився, почали містом чутися сирени, відкрили перекриті дороги, наміряли ще одну вишиванку. Не дешевою виявилася схованка від дощу😊 На допомогу прийшли ...прибиральники, одна пані з яких безкоштовно поділилася одним великим мішком, з якого змайстрував дощовика.
Кинулося в очі, що як злива зщухла, то вода дуже швидко зійшла з доріг міста. Так є ухили, є водозливна система, більшість із якою завершується на краю ущелини над річкою біля фортеці. Тож воді є куди падати водозливним водоспадом.
Спроба номер два дійти до тієї самої фортеці була ще цікавішою. Спочатку не втрималися зробити собі шаржі від досить непоганого художника. Розговорилися, він 16 років працював за кордоном, каже там краще розуміють жарти, тому більшість карикатур в Україні малює з розряду «з легким гумором».
Зустріли в місті і веселого хлопця Васю з с.Ільці, який запам’ятався за програмою Розсміши коміка.

Вдалося постріляти і з автомата і з лука. З автомата вийшло краще 25 з 25, з лука 15 з 18, призи дітям виграв), а ще монетку на удачу сам зробив.
По дорозі те і діло їздили різні кумедні, старовинні, церемоніальні машини. На одн із таких автівок задивився, переходячи вулицю і раптом з люка висовується голова і кричить «Привіт, Здолбунів»». Опа, земляки тут теж є! З іншими знайомими, з якими потоваришувалися під час поїздки на Кубок світу з біатлону, списалися у вайбері, але вони надали перевагу печері і фортеці поруч із Кам’янцем, але паралельно по соцмережах проходили ми їх шлях, а вони наш😊
Ось і міський парк і прохолода від фонтану. Збираються хмарки, пора  тікати до готелю. Тут краса не гірше ніж у парку.
Нові місця, люди, емоціїї – це справді надихає і поповнює запаси енергії і не лише для нового робочого тижня!

Неможливого нічого немає. Хочу на біатлон – їду на біатлон. Або як запитали мого сина – А твій батько вболівати чи виступати туди їде? А що, раз так питають, значить ще є порох в порохівницях.

Хоча як виявилось краще мати термобілизну ніж порох 🙂