• Twitter
  • Technocrati
  • rss
  • facebook

За новинами Блогу можна слідкувати також тут

Це кляте кільце

Рубрика : Без прописки

Автор: Софія Орлова

-Це кляте кільце…Якби ж я знала, що мене чекає, то ні за що не купила б його!

У всіх моїх пригодах завжди винна
пристрасна любов до будь-якої фігні, що сяє. Цей випадок-не виняток.

У мене є найкраща подруга, звати
її Мія. Ми з нею одного гніздечка птиці, здогадуєтесь якої ,так? Між нами існує така
собі легенда нашого знайомства, ніби в минулому житті ми були сороками
блакитних кровей, які мали найбільше сховище дорогоцінностей у UBC ( Ukrainian Birds Community ). Звучить принаймні круто!

Одного разу ми прийшли до нашого
улюбленого ломбарду глянути на «новинки», адже бюджети не завжди передбачали
покупки в магазинах а-ля КЮЗ, не говорячи вже про Пандору чи Тіффані.

І тут я побачила його-
аквамариновий перстень, який так і манив мене ,немов би голосом самого
Посейдона:

-Купи, купи, купи!

Через кілька секунд, в адрес
працівника ломбарду звучали наступні слова:

-Я знати не знаю скільки коштує
ось той красунчик, проте можу з впевненістю сказати, що від сьогоднішнього дня,
він мій!

Мія кинула на мене свій
прискіпливий погляд, але знала наперед, що сперечатися немає сенсу .

Оплативши покупку, вийшли надвір.

-Мій, слухай, ну раз таке діло,
пофартило мені таку цяцьку вхопити, ще й ціна пристойна, то давай сьогодні в
мене відсвяткуєм?

-Ти знаєш, в мене по
історії завал і якщо я не здам екзамен , то Друга Світова мені ще довго по
ночам снитись буде.

-А якщо я скажу, що
після маминого дня народження у мене повна морозилка твого улюбленого
карамельного морозива і млинчиків з сиром…мммм

-Ну дообре, добре,
знаєш чим мене заманити, аферистка ще та, — відповіла Мія ,і  побігла наминати солоденьке в моїй компанії.

І ось починається найцікавіше.
Ми з Мією переглядали «Титанік», і раптом крізь кімнати донісся гучний
телефонний дзвінок.

Я недовірливо підняла
сухавку і почула наступні слова (з китайським акцентом)

-День добрий, вас
турбує агент спецслужби Китайської республіки Чжин Чжан. До нас потрапила
інформація ,що матеріали, потрібні нашій державі ,для запобігання
розповсюдження найнебезпечнішої хімічної зброї з находиться у вас на руках. Це
правда?

Гробова тишина…Ми з
Мією налякані і в той же час ледве стримуємся від сміху, адже цей персонаж ,як
там його, Джекі Чан , розмовляє так, ніби щойно з анекдоту виліз, їй Богу.

Ми вирішили не
відповідати і обдумати все як слід.

-Ти розумієш про що
цей тип говорить? – запитала в мене
Мія

-Та щось не зовсім, хоча знаєш,
версія про те ,що в мене психічні розлади і я не пам’ятаю ,що вкрала китайську
хімічну зброю має право на існування ,якщо ти це маєш на увазі.

Сміялись ми  довго.

Наступного дня ,запізнившись до
школи я не могла викинути з голови всі 
ці події . Я крутила-вертіла свій перстень і запитувала в нього:

  • Може ти знаєш де ця
    зброя? – та він, як не дивно мовчав.

Але вистачило мені покрутити ним
ще декілька раз, як з внутрішньої сторони вискочила колбочка, розміром з
горошину. І я вигукнула:

«Еврика!»

На перерві я покликала Мію до
себе і повідомила про знахідку:

-Дивись, -кажу, -воно випало з
перстня.

— Так ось про що говорив наш
Джекі Чан!

Як тільки повернулись додому, ми
вирішили зателефонувати по тому номеру, що телефонував нам ,проте слухавки
ніхто не підняв.

-Хм, дивно, — пробурмотіла я собі
під ніс, набираючи номер ще раз за разом, знову й знову.

Настав день очікуваного екзамену
з історії. Усі молитви, що існують на планеті вже прочитано, шпори написано, а
літри поту все ще стікають по нашим скроням.

Ми з Мією витягнули білети і
почали готуватись до усної відповіді , аж тут з грохотом відчиняються двері.

-Всі на місцях, просимо піднятись
Мію Мітчелл і Ніколь Чарльз

(Думаю це вдалий час щоб
представитись, приємно познайомитись, я Ніколь)

Вчителі, учні , ми в тому числі
не зрозуміли, що відбувається.

Я встигла поглянути на цих людей,
що зайшли до зали , і знаєте, всі вони блін –китайці!

До нас нарешті дійшло в чому
справа і ми вирішили мирно обговорити все з Китайською спецслужбою, проте вони,
схоже були настроєні не так позитивно.

-Де зброя?!, — агресивно пропищав
один з них

-Ось, — і я дістала з кишені
перстень, — це вона?

-Так, -він забрав його в мене. Чи
не хочете пояснити, як даний об’єкт потрапив до ваших рук, міледі?

-Все дуже просто, я
разом з подругою придбали його в ломбарді, що знаходиться неподалік торгового
центру.

Джекі, переговоривши
зі своїми колегами, вибачився за такий грубий візит і нас врешті-решт
відпустили додому.

Як тільки весь цей
кошмар закінчився, ми з Мією з полегшенням уляглись на ліжко і донищили
карамельне морозиво. І яке ж було моє здивування, коли вона з кам’яним виразом обличчя дістає зі своєї кишені –її! Ту саму
колбочку,що випала з внутрішньої сторони перстня.

-Ти що, -кажу я, -свій мозок на
екзамені згубила? Чим ти думала?

На що Мія спокійно
відповіла:

-Ти знаєш, не довіряю я щось тим китайцям, мені коронавірусу вистачило, нехай ця штука в нас побуде.

Німа сцена…

Оставить комментарий или два