• Twitter
  • Technocrati
  • rss
  • facebook

За новинами Блогу можна слідкувати також тут

Червона зона. 48 й день народження

Рубрика : Без прописки

Черговий рік і знову провідна тема карантин та обмеження. Для свободолюбивої людини це неймовірний стрес.

Стрес — найбільш точне слово, яке описує цей рік. Перелаштування в роботі і безліч заходів в онлайн режимі. Коли це робоча зустріч то зручно, швидко, коли це навчальна зустріч то без очей співрозмовників — не так, не на повну, не життєлюбно. У віртуальних кімнатах відчуваєш себе не комфортно. Не все задумане вдається реалізувати, бо не все можна перевести в онлайн.

Живі зустрічі надихають, ними заряджаєшся. Відчуваю, що за ними багато хто скучив. Навіть дітвора по школі, по спілкуванню, по прогулянкам, які за цей час вимушено дистанціювалися, здебільшого повністю перейшли в гаджети і перетворилися на учасників конкурсу декорацій у віртуальному видуманому світі.

Та все ж таки робота яка в тебе є яку любиш і яка приносить користь і людям і твоєму гаманцю — це хороший знак і він був збережений, щоправда не примножений у цьому році.

Сім'я. Багато часу разом і водночас не у своєму ритмі. Дистанційні навчання, відрядження, домашне виконання не виконанних на роботі завдань змішало в купу роботу і відпочинок. Вони у мене і так часто змішані, але то я називаю спробами відпочити між роботою у подорожах, а тут звалилося навпаки, пагубне бажання попрацювати під час відпочинку. Поки це не дало додаткових бонусів роботі і забрало час одне від одного в колі сімї. Маю деякі індикатори за якими оцінюю субєктивно настрої навколо себе. Фотографії в альбомі переглядаю нині лише я, для мене вони як літопис прожитого року, так більш аргументовано доводиш сам собі що таки події в твоєму житті були, а не лише біг з перешкодами у поточних справах. Невизначеність та напруга навкруги даються взнаки. А хотілося свята, відчути себе...королем для Королевни і всемогутнім батьком для дітей та як виявилося мало старався чи ...забагато очікував. Таке в мене буває:) Та і стрес сучасного навколишнього пандемічного світу впливає ж не тільки на мене. Червона зона одним словом. Відчуття як в ізоляторі з фільмів катастроф.

А дуже хотілося свята. Ні навіть не так, хотілося відчуття свята яке наближається. Люблю робити сюрпризи, дарувати подарунки. Але зрозумів, що мої натяки занадто зашифровані щоб по них здогадуватися іншим І про МОЇ бажання. Виявляється я теж можу хотіти щоб мене здивували чи щось дуже приємні і неочікуване зробили. Стаю ще більш сентиментальний?? 🙂 Але світ егоїстичний і нічого з цим не поробиш. Коли мене хвалять, я теж думаю що я цяця, а не про того хто мене похвалив:)

Святкувати широко і глибоко не буду, зявляється традиційне для учасників із використаним наполовину життєвим ресурсом, бажання, побути десь подалі від суєти і «дєжурних» фраз, хоч впевнений буде багато і щирих. Їх я дуже ціную!!! Тільки от «десь» то вже сильно відрізняється у кожного в голові, як я з"ясував під час непоодиноких сімейних нарад цьогоріч. У дружини — досі у фаворі море, у дочки вже Мальдіви, чи як мінімум Альпи, у сина поки ще все проходить), а у мене то вже і камін та ванна із лавандою не виключаються:) як варіант, та засніжені гори за вікном. Боже, як я виявляється починаю не любити слово «вже»). Упс, поки дописав до цього місця от вже і ранок і свято почалося. Не знаю чому, але самі ці банальні надувні кульки попри інші подарунки які дуже ароматні, практичні і корисні, стали ознакою свята. Як і зібраний власноруч Колізей з липучок найменшим моїм інженером.

Діти. Радують, навіть коли разом боремося із труднощами, цьогоріч вони випали всі на одну квіточку і на мене разом із нею. Вистоїмо і станемо сильнішими!!

Зате колосальний фундамент було закладено в нові проекти в громаді, в проекти НГО, які мають в повній мірі вистрілити в наступному році. Вони здебільшого молодіжного характеру, а отже помолідити є шанс разом із молоддю. І хоч давно вже не маю ілюзій щодо змінити світ, та нести людям світле і креативне сил ще вистачає. Тим, хто хоче щоб до них донесли), а ще краще несли разом.

Порад, коли не просять не даю, в гості не напрошуюся, але думку свою маю.

І хоч я часто говорю про свободу, про власне відчуття незалежності, та інколи і в самого закрадається думка, що Попелюшка із чорнявим Феєм, чи гендерні, чи інші новітні виклики світу вже аж надто виклично виглядають.

Тож елементи консерватизму я точно в собі знаходжу. Як і нотки ностальгії)

Вакцинація. Відповідь була «Так» питання було лише в часі. Поки що це єдине безпекове рішення яке має людство. Ну і зелений квиточок на кордоні. Цьогорічні кордони просто тьху-тьху, не більше години що в Польщу, що в Угорщину. Угорщина як і Румунія тогоріч дивують. Тихою ходою крокують в ногу з часом. відкидаючи геополітику, там є що побачити і де відпочити. Не дорожче ніж у нас і з дуже пристойним сервісом.

Нотки ностальгії напевне теж то нормально. І в переддень дня народження і з висоти прожитих років. Старі пісні, ігри на відкритому просторі, бажання зібратися з друзями. Останнє досі не реалізоване. Однокласники забили на цю тему після трьох перших зустрічей, однокурсники взагалі ні разу не збиралися і такої ініціативи не було. Організація — це завжди складно. От класно придумали ті, хто одразу при випуску домовився про щорічну дату і місце збору. Хто приїхав той хотів зустрітися. Маю такий живий приклад у одногрупників дружини. І він щороку дієвий!

Тост про здоров'я, відчув цьогоріч як ніколи, тому всім бажаю здоров'я і щастя. Воно фундамент для всього, що хочете і зможете мати. Реально — будьте ВСІ ЗДОРОВІ!!

Про результативність. Із візуалізованих планів на цей рік, а їх було 11, виконано всього три. Два ще по силам реалізувати найближчої «чорної» пятниці.

А поки що світла середа і мій день народження. Я знаю, що настрій підніме ФБ, який нагадає у стрічці що мене можна привітати, без нього це буде не так масштабно і феєрично). Я ще вірю в чудеса тому чекаю на мир і спокій в країні, неспокій в жазі до життя, в море любові та океан можливостей зробити себе і людей навколо себе щасливими!

І ще хочу щоб з мого бамбука виріс бамбуковий ліс і в ньому всім було класно і незвично. Прикидаєте, йдете в селі по бамбуковому парку)), навкруги гарно, є вулична літня сцена, там можна подивитися фільм про джунглі, про Мауглі чи ще якийсь про Амазонку і трішки документальних кадрів, як цей бамбук сюди потрапив, як приживався, мерзнув, зникав і знову відроджувався, бо в нього неймовірно сильна тяга до життя, як і того, хто цей бамбуковий парк колись посадив тут...

П.С Схожу до батька, цей рік без нього, я не все встиг сказати при життю. Мамо, дякую, що жива і живеш нами. Братела, дякую за невідмовність у всіх випадках і допомогу!

П.П.С Я так гарно не вмію співати, але слухати люблю, нехай мої найрідніші це теж почують! Я вас люблю!


<

Оставить комментарий или два