• Twitter
  • Technocrati
  • rss
  • facebook

За новинами Блогу можна слідкувати також тут

Чому український гімн відображає українську песимістичну справжність

Рубрика : Без прописки

Ще не вмерла України…. — рядочки гімну країни. Автор був в очікуванні чи передчутті що ось  ось і та слава і воля і доля згинуть?

А як ми нині вітаємо одне одного із Великоднем? Христос воскрес – воістину воскрес, воскресне і Україна! Значить нині вона ... яка?

Українські застільні пісні – обійняти
пляшку і ридати.

Служба в церкві …без коментарів. Для мене хороший приклад католицькі служителі храмів, які і правлять і історію країни, краю розкажуть і в храмі екскурсію проведуть та і посидіти оргАн можна, про своє подумати.

Кажуть почало відроджуватися
українське кіно. Подивився Кайдашів. Люди коментують в захваті від українських
реалій. Чуєте, розумієте – в ЗАХВАТІ від української реалістичності села. В моєму
розумінні – базового фізіологічного патріархату прямоходячих. Навіть не
патріархату, чоловіки там якісь умовні, владу має баба повитуха, свекруха та
головиха)

А пам’ятники і визначні події?
День масового розстрілу, день загибелі, річниця придушення….

Задався в Інтернеті топ фільмів
про Україну знайти. Знайшов, читаю анотації.

Додому. Роадмуві Нарімана Алієва розповідає історію кримського татарина, який
разом із молодшим сином везе до Криму тіло старшого сина, що загинув,
захищаючи Україну на Донбасі.

Сміятися? Пишатися? Плакати ...

Вулкан. Стрічка
Романа Бондарчука розповідає історію перекладача ОБСЄ Лукаса, що відправляється
на межу із Кримом у складі моніторингової місії. Після певного збігу
обставин Лукас, що до того ж переживає кризу середнього віку,
залишається сам у невеличкому містечку і опиняється в будинку
місцевого дивака (Кайдаша впізнаєте?)

Сміятися на фоні танків, пишатися…? Чи знову плакати

Брама. У Чорнобильській
зоні відчуження у старій хаті живе баба Пріся, мама Слава і син Вова. Баба
Пріся (саме її грає Ірма Вітовська) — голова родини. Вона
товаришує із русалками, їсть галюциногенні гриби і має таємні знання.

Як не танки то Чорнобиль….

Ціна правди. Фільм
розповідає реальну історію валійського журналіста Гарета Джонса, що таємно
відвідав Україну у розпал голодомору 1932−33 років і першим
у західній пресі розповів правду про геноцид українського народу. 

Тут просто ридати треба і валідол під язик.

А ще ж є: Кіборги, Донбас

Кажуть є і комедії про весілля скажені, про свінгерів
недосвінгерів і решта, в яких ні сміятися ні пишатися теж немає чим.

А як українців показують у фільмах знятих в інших країнах? А
як ми самі себе показуємо у ТВ шоу імені чинного гетьмана?

А де фільми про перемоги, де святкування річниці звершень,
першості? Де приклади для наслідування, а не оплакування?

У нас є найбільший у світ літак, є людина, яка літала у космос, є олімпійські чемпіони про яких швидко забули (золота рибка Яна, перша чемпіонка Баюл, хоч і не однозначна, але чим не драматична історія для фільму, олімпійська біатлонна четвірка, брати Клички, фехтувальниця, що скинула з п’єдесталу Софію Вєлікую у фехтуванні).

А переможна участь українців в спецопераціях в Іраку, непростій для відображення другій світовій, подальший список перемог треба шукати у середньовіччі…). А ще перший в світі вертоліт створив киянин Ігор Сікорський. Перший штучний супутник Землі і перший пілотований космічний корабель – житомирянин Сергій Корольов. Перший рентгенівський апарат винайшов тернополянин Іван Пулу(ю)й. Перший в світі електричний трамвай – полтавчанин Федір Піроцький. Система поштових індексів вперше була розроблена в Харкові (ще в 1932 році, а в США, які вважають себе «піонерами», до цього додумалися тільки в 1943 році). 

От
тільки ми досі дивимося фільми про ПЕРЕМОГИ радянської і російської космічної
думки. Наприклад, Салют 7, де казаха Джанібекова замінили на космонавта з більш
російським прізвищем, серію фільмів Чемпіони про олімпійських чемпіонів
сучасної Росії, фільм про перемогу збірної СРСР у 1972 році над США у фіналі
Олімпіади в Мюнхені. Ми бачим свободолюбивого литовця, який весь фільм
намагається підкреслювати свою любов до Литви, але з наприкінці каже що боровся
за перемогу Вєлікой Родіни. До речі в складі тієї команди було ДВА українці з
київського Будівельника. Не говорю вже про військові фільми.

Попри
підміни, маніпуляції, та художні домисли – північні сусіди буквально наповнюють
кіноринок творами про Перемоги, розповідають про своїх чи тих, яких зробили
своїми Героїв. РФ полюбляє залучати відомих осіб до політики. Гляньте на
видатних космонавтів, фігуристів, хокеїстів, не кажучи вже про гімнастку😊

Що
заважає нам звеличувати наших героїв, наші перемоги, творити мотивацію для юних
спортсменів, військових, відтворювати історію з акцентом на важливих для країни
фактах.

Можна написати, що найсильнішою збірною з футболу СРСР була збірна зразка 1986—1988 років, а можна просто розмістити 1 фото. Правда буде збережена, просто дещо деталізована 😊

Оставить комментарий или два