• Twitter
  • Technocrati
  • rss
  • facebook

За новинами Блогу можна слідкувати також тут

Гібридний графік роботи та прив'язка до результату праці

Рубрика : Професійне життя

Рік в ізоляції минув і почався новий. На додачу до невідомості як вести себе під час хвороби додалася невідомість як та хвороба влупить по твоєму організму і як з того стану прибитого і пригнобленого вирватися із психологічної та фізичної ізоляції. Сіре небо, голова в тумані, ноги не свої, мязи не твої, все що колись було легкою недугою — нині постійне нагадування про невидиму прив'язку твого тіла до довгого постковідного стану.

Чи не вперше сьогодні прочитав, на рівні МОЗу, що близько 70% постковідних потребують реабілітації і її навіть планує якось оплачувати МОЗ. Знаючи як це зазвичай відбувається, то не хочу навіть продовжувати тему на ці сподівання і програми. Вже реабілітовували ветеранів АТО, чорнобильців і т.д

Але від того голова світлішою у людей не стане, фізичний стан не відновиться миттєво, працездатність не повернеться до пандемічного стану. Водночас саме пандемія показала наші можливості до роботи дистанційно, до роботи у віддаленому режимі. Хто хотів той навчився працювати у програмах, відеорежимах, аудіоселекторах, робити документи у спільному доступі тощо. З іншої сторони є досі різношатання щодо робочого часу в період коли та чи інша область виходить із червоної зони. Повернення до допандемічного періоду не означає буквально той самий ефект від роботи, який був. Чому б не використати те позитивне, що вдалося, інколи не завдяки , а вимушено, напрацювати під час ізоляції, а саме вміння, інструментарій дистанційної роботи, націлювання на роботу на результат, а не проведений час на роботі і сумістити з часом коли дійсно краще бути в офісі, щоб на виході отримати гібридне робоче місце та графік роботи. Там де це можливо, там де це доцільно. Тоді не втратиться ефект соціалізації, спільного перебування в колективі, водночас не зменшиться результативність в роботі.

Люди, які ніколи не працювали дистанційно відчули подих свободи навіть в середовищі ізоляції суспільства. Люди, які задовго працюють віддалено, вже заскучили за колективами, за організованим робочим місцем, адже дома у всіх різні умови і можливості для тривалої продуктивної роботи. Дехто так звик ходити на роботу, що досі зранку вдягає костюм, ходить вулицею півгодини і повертається додому де починає працювати, уявляючи себе на звиклому робочому місці.

Поєднання можливе. Це дасть змогу в пік своїх розумових і фізичних активностей працювати на повну, в час слабкості обумовленою постковідним станом, не відпрошуватися, не вигадувати причини, а здійснити ряд вправ, дій, які послаблять негативні впливи, не спричинять дискомфорту іншим і самій людині, якій, безумовно незручно публічно відчувати свою слабкість і розгубленість.

Такий собі варіант день через день, чи чотири години+чотири, а ще краще дві. Шість годин на працю, решта на своє відновлення здоров'я і сім'ю. Цей шлях, мені здається призведе до швидшої реабілітації, ніж та, яка колись якось розпочнеться в Україні.

П.С На місці МОЗу я би вже збирав всі профільні санаторії, обговорював програми реабілітації і щедро фінансував би відновлення здоровя нації, бо негативний тест ПЛР це не більше ніж твоє виключення зі списку уражених, але це не включення тебе до списку здорових...

Оставить комментарий или два