• Twitter
  • Technocrati
  • rss
  • facebook

За новинами Блогу можна слідкувати також тут

Ненав’язливий радянський сервіс при подорожі до європейської Вінниці

Рубрика : Громадське життя

Орлов у Вінниці (1)Ну принаймні, прямуючої до Європи у багатьох речах Вінниці, куди мене запросили чудові люди із НГО «Центр Поділля-Соціум» щоб я поділився досвідом Адміністрування в НГО. Завдяки цьому та підтримці ІСАР-Єднання, я вкотре опинився у Вінниці.

Ну але ж не все так просто робиться як пишеться. Спочатку було планування поїздки і потяг Ковель-Одеса, де вночі на верхній поличці за купленим через систему електронного бронювання Укрзалізниці квит очком я і опинився. Нічна Вінниця зустріла дощем, недорогим таксі і готелем «Південний Буг», який давно плаче за відомою програмою і телеведучою, яка отримала би  безліч можливостей пройтись по цього притулку для відряджених повздовж та поперек. Описувати замість неї не буду, просто скажу-куди завгодно тільки не в цей готель заселяйтесь коли будете у цьому місті. Ні сніданку, ні Wi-Fi, ні води.

Два дні зустрічей із цікавими людьми серед яких були і представники НГО Вінничини, Польщі, Придністров’я (привіт Тирасполю і Надії), бібліотекарі, дитячі омбудсмени, керівник центру соціальних служб для молоді Вінницької міськради. Це мене вразило найбільше.  На моє запитання що п.Сергій робить на цій зустрічі він відповів просто: Я ж маю знати чим живуть громадські організації, бо нам же з ними співпрацювати!!!Орлов у Вінниці (2)

Складні теми простою мовою на скільки це було можливо: політики, інструкції, регламенти, положення, безліч запитань і обмін думками. Поміж скажених за темпом робочими днями, був ще й вечір, який пройшов за спортивно — відпочинковими розвагами в одному із спортивно-розважальних комплексів в мікрорайоні «Вишеньки». Дякую, за організацію візиту Аннушці Моргун — перспективному молодому лідеру цієї НГО, яка активно розвивається і користується сучасними інструментами для саморозвитку.аннушка Моргун

Дорога назад, через те, що не було потягу, подарувала мені нагоду познайомитись із водієм Іваном та його бусіком.

На моє запитання чи це автобус до Рівного я отримав очевидну відповідь «Там в білеті усьо написано». Моя наполегливість таки довела мене до правильного рейсу і місця в ньому, на відміну від хлопчини, який після такої відповіді не став більше нічого допитуватись і просто сів в мікроавтобус про що пошкодував вже незабаром.

Мікроавтобус мав прослідувати марш туром Вінниця, Калинівка, Бердичів, Житомир, Новоград-Волинський, Корець, Рівне.

Те, що автобус не буде завертати до Калинівки всі дізнались вже в дорозі, біля дорожнього знаку із назвою цього населеного пункту і зупинився водій на ім’я Іван щоб обілетити пасажирів, яких він набрав повз станційну касу. Так як їх виявилось багато, то було прийняте ще одне імпровізоване рішення «У Бердичів я вас труситись не повезу, сьогодні екскурсія по місту відміняється». На стурбований дзвінок із станції Бердичів про 4 пасажири, які купили квитки у касі і чекають на рейс незворушний голос Івана по телефону відповів «Хіба що на капоті». Так що не судилось побічити і Бердичів, зате завдяки такій логістичній схеми доїзду у Житомирі сиділи 40 хвилин «Бо тут треба вчасно відправитись з обласного центру». На автовокзалі теж сірому радянському повним ходом йшла агітація за кандидатів у депутати. У Житомирі теж ЗУ «Про вибори…» не читають.

Вечірній Рівне. Таксі до Здолбунова – 100 гривень, дороговато, йду далі, але раптом знайомий голос і ось я вже їду з колегою до Здолбунова. Відсипатись, заряджатись і знову до нових планів і дій.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Оставить комментарий или два