• Twitter
  • Technocrati
  • rss
  • facebook

За новинами Блогу можна слідкувати також тут

Вибір завжди за тобою

Рубрика : Політика і Влада

c271f_14374293_900Чому одне покоління вчить інше всьому найкращому, а передає найгірше? Поети пишуть вірші про добре і погане про добро і зло, біле і чорне. Казки ми своїм дітям читаємо де всюди правда перемагає брехню на відміну від сучасних фільмів де все частіше бравада вседозволеністю і безвідповідальністю нав’язує культ «живи одним днем», «хоч на день але герой». І не важливо якщо це псевдо геройство п’яним за кермом авто чи мотоцикла промчатись, курнути травичку чи перемогти на конкурсі моделей в анексованому агресором Криму.

А що буде завтра? Спихати все на помилки юності. Так, звісно вони є і будуть. А якщо це не помилки, а усвідомлені дії. Зваби, вибір чекають на нас на кожному кроці:

Призначення на державну  керівну посаду, а взамін реклама партії яка тебе за квотою туди призначила. І ти весь час маєш себе відчувати зобов’язаним, бо ти всього на всього квотний партійний гвинтик, а не найкращий, хто заслуговував на цю посаду.

Балотування на посаду чи в депутати від обласного і вище рівня – практично те ж саме, що і вище описано, але з більшою маневреністю (можливістю інколи відвертітись від небажаних дій, голосувань).

Посада у виконавчому органі влади, місцевому самоврядування, найманим працівником у бізнесі відомої людини (політика, олігарха, відставних право…гм,гм,... охоронців, комерціалізований криміналітет) – вибір у вас такий: погодитись робити все що накажуть і розраховувати на те що у складний момент захистять або не зіллють, не підставлять. Кажуть така здібність як робити все і не питати нічого – високо цінується…поки ви потрібні.

А ви честолюбні і ідеалістичні. Принципи розмінювати не хочете та іншим не радите. Дивуєтесь як можна брати і давати хабарі, коли в країні Майдан чи війна. Особливо якщо на вхідних дверях висять наліпки «Даєш, береш хабаря-відчуй кров Небесної сотні на своїх руках». А комусь не пече, а хтось і досі вважає, що наліпки наліпками, а годувати сімю і фінансувати свої забаганки-то людського сумління не стосується.

Дзвінок. – Допомогти не можеш, там в мене дитина на магістерку в пед. поступає. Може якось можна підняти її в рейтингу.

-          Так, революція ж гідності пройшла, ніхто ж не бере і не дає хабарів, все по Закону.

-          Чуєш, мені треба щоб дитина продовжила вчитись на бюджеті, можеш зробити чи ні?

-          Можу. Записуй, зробити довідки, що дитина постраждала від аварії на Чорнобильській АЕС, виграла міжнародну олімпіаду з англійської мови і з будинкоуправління що вона сирота.

-          Як сирота, а я?

-          А для чого їй така ти, яка замість роз’яснення дитині як не треба навіть думати не те що робити сама шкодить своїми руками…

-          Так в приймальній комісії не такі правильні як ти, тому не надо ляля, продиктуй ще раз список довідок.

Завіса.

Епізод другий. Приймальна комісія. Тітонька років 40.

-          Кляті хабарники, нікуди без хабаря не поступиш. Якщо дитя приїхало із села, то що вже і не треба нікому, бо ж де тут за городськими втиснутись. Чому в мене документи не приймають на митника??

-          Тому що в цьому ВНЗ митників не готують.

-          Тю, йдемо Васю ми не туди приїхали.

-          А чому ви хочете щоб саме на прикордонника, он у нас безліч цікавих і потрібних інженерних та економічних спеціальностей.

-          Та що той інженер зараз заробить, тільки на стройці мокнути, хватить в мене вже чоловік на заробітках будує, а сину треба щось таке вигідніше.

-          То ви на хабарі що на митниці дають натякаєте?

-          Не на хабарі, але кожен крутиться як уміє.

Завіса.

Додайте сюди примусові передплати які і досі існують в державних відомчих установах. Коли відомча макулатура примушується до передплати самим же працівникам та тим, хто від них залежний. Ви скажете є ж свобода вибору. Ага, є, точно така яка ж і була. Ніби то Революція і війна то десь там далеко за вікном, а от рознарядки київських начальників – це ось тутечки-дуже близько і стосуються саме тебе і твоєї кишені.

Заклик почати із себе у нас неодмінно читається «Подивлюсь хто почне», відповідь «Не беру хабарі» — це як тимчасовий діагноз «Анестизія вийде, все буде добре, не можна покидати систему так раптово».

Принципові, правдолюбиві і вільні за духом люди і далі в меншості. Їх не беруть на роботу, бо вони занадто принципові, їх не беруть у бізнес партнери, тому що вони занадто чесні, їм не пропонують посади у владі тому що свобода для них важливіша за кулуарність і колективну безвідповідальність. Їх рідко підтримують на виборах, бо хто ж хоче бачити на чолі кращого за себе. Білій вороні доводити стаї чорних, що вони не такі марно.

Але вибір є у кожного, бо життя наше побудовано на виборі. Красти і неспокійно спати, чи чесно заробляти, зраджувати виборців  і позичати очі в сірка, чи взагалі не ходити до окуліста, не йти на компроміси із совістю чи не помічати її наявність.

Все, все вирішується під час першої помилки, під час першого компромісу. Перший хабар. Солодкі, липкі руки. Потім хочеться ще, потім всіх інших ти бачиш не так як до цього. Вони тобі тепер здаються такими близькими, бо вони, а точніше ти тепер такий як вони.

Перший відпущений порушник, перша контрабанда, перший шантаж. Коли когось спіймають на гарячому такого яким став ти, ти вже не такий категоричний. Буває, мовляв із кожним, треба дати шанс на виправлення. В цей момент ти не думаєш про зловленого ти думаєш якб би хотілось би щось поступили із тобою.

А всі решта, хто і далі залишився принциповим, голосним і публічним противником цього-тепер тобі видаються вискочками, журналюгами, дурнями, що не зрозуміли життя. Ти ж бо зрозумів і дітям своїм вже розповідаєш про зовсім інші життєві правила і історії успіху.

Чому одне покоління вчить інше всьому найкращому, а передає найгірше?

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Оставить комментарий или два