• Twitter
  • Technocrati
  • rss
  • facebook

За новинами Блогу можна слідкувати також тут

Хочеться миру

Рубрика : Політика і Влада

негативні новиниПонеділок. Розбився насмерть Кузьма. Ранкові новини чомусь нічого не розповідають про новий збудований завод в Україні, лише про розбомблені чи розграбовані конвоєм, нічого не пишуть про успіхи на міжнародних фронтах, а лише про всезагальну стурбованість стурбованих і таку ж млявість влади, яка не може розірвати усі стосунки із ворогом. З трибун закликаємо, а без телекамер і надалі торгуємо, шепчемось, підвозимо продукти до Криму, електрику, водичку даємо туди ж. Не Україна відмовилась від продукції рашек, а вони відмовляються від наших ракет. Ми ж лише спроможні промаркувати батончики в супермаркетах.

Ми ховаємо наших героїв з військовими почестями, усім селом, містом, таблички і пам’ятники виготовляємо чи обіцяємо виготовити. А що буде, якщо завтра, післязавтра вже не вистачатиме земельних ділянок живим учасникам АТО і табличок загинувшим. Це стане буденністю нової України. Всі школи, вулиці, алеї не перейменуєш…ми й надалі не хочемо будувати професійну армію, а призиваємо хлопців, які зобов’язані за 30-40 днів навчитися всьому, але як ведмедя не вчи кататись, він все рівно буде ведмедем на велосипеді... Кожен має свої здібності, вміння. Не навчений якісно, без бажання чи хоча б патріотичного усвідомлення потреби воювати, вояк перетворюється у живу загорожу від механічного просування агресора вглиб країни.

І якщо рашки кажуть, що їх тут немає, то чому б не просити у міжнародної спільноти допомоги у вирішенні внутрішнього конфлікту, миротворної операції по ліквідації ….хм, кого. Терористами ми їх не визнали, а світ просимо це зробити. Так інакомислячих зі зброєю в руках, хуліганів на танках і наркоманів із Градами?

На мирних територіях стає теж все напруженіше. Мільйон безкровних переселенців, які ущільнюють і сколихують узвичаєне життя центру і заходу країни. Багато безробітних, а ті хто працюють, самі себе ненавидять, що погоджуються працювати за 100 доларів в місяць за нинішнім курсом фінансових урядових і НБУ профі.

Навіть за півроку до нових виборів люди не готові терпіти, те що вже дістало до горлянки. І мова йде вже навіть про сільських, селищних, міських голів. Коли людям голодно і холодно, вони все частіше помічають тих, хто їсть ситніше, не нехтує хабарями... Йдуть в хід сміттєві баки, хлопці з АТО пишуть, що скоро повернуться на демобілізацію і не з пустими руками.

Чого чекати? Косметичних реформ під військові канонади, добровільне об’єднання громад, коли жодна із громад тієї добровільності не проявляє, а експертне середовище не може ні почути ні побачити того, що називається змістом реформ, а не лозунгами, телекартинками, обіцянками. Люди масово втікають на пенсії, бо завтра вони будуть ще жалюгіднішими ніж сьогодні...карикатура пенсія

Вісімдесят хвиль мобілізації переляканих селян, двадцять безуспішних зустрічей за столом перемовин із бойовиками і сто перші санкції проти карліка з ядерною кнопкою в чемоданчику, якого підтримує 70% рашек.

Поки все недієво. Повномасштабна війна? Це знищення всіх і вся. Віддати дві області і відгородитись муром? Завтра прийдуть за черговими областями. Потрібно щось радикальне. Оголосити 72 години на вихід всіх з окупованих територій і запустити авіацію? Стати живим щитом на кордоні з рашкою по всьому периметру і у прямому телеефірі на весь світ показати звідки летять кулі та міни?

Київ боїться рашки і світ боїться. Він на стороні України, але щоденні новини про затриманих хабарників, зрадників, голосування ВРУ, курс валют і т.д не дають світові відверто підтримати тих у кому вони самі НЕ ВПЕВНЕНІ.

Тривають нові призначення в областях і районах. Рівень зарплат в районах 2-3 тисячі обесцінених гривень. Яку якість роботи можна очікувати від таких держслужбовців? Правильно – відпрацювання робочого часу. Ні про яку ініціативу мова не йтиме знову. В Уряд прийшли іноземці, на підході іноземці в обласних адміністраціях та інших державних органах. Для когось – це надія, для когось образа за власну недолугість 47 мільйонного народу, для когось – чергові фігури на кого можна буде спихнути все, коли провалиться чергова спроба імітації боротьби із СИСТЕМОЮ.

Люди, втомились від суму і безгрошів’я, шукають для себе інші шляхи. Патріотизм – це не лише любов до держави, а й до своїх рідних і близьких. З їх щастя складається щастя усієї громади. До того ж чомусь завжди хочеться, щоб любов до країни була безмежної, а повага з державою взаємною. Поки цього немає.

Польща приймає тисячі українців, які не можуть і не хочуть жити у постійному стресі, інші країни теж не зачиняють свої кордони проте не дуже раді бачити там бідних і невихованих, тому шанс поїхати є у тих, хто щось може, вміє і робить, або готовий до будь-якої чорнової роботи, але тоді це важко назвати життям. Коли є 12-14 годин роботи, душ і ліжко.

Спритні і багаті – у західній Європі; розумні і не бідні – у сусідні країни; патріоти, добровольці  і селяни – на війну; багаті і іноземці – у владу…ми точно віримо, що будемо жити по –новому?

А як хочеться переглядати стрічку новин про новий автобан, чудовий гідропарк із тисячею дерев, що одночасно зацвіли, про українця – лауреата Нобелівської премії, рейтинг вишів, де у першій сотні наші ВНЗ, про міського голову, який приїхав із-за кордону і розповів громаді, що корисного він звідти привіз і як це буде впроваджено в місті, про посадовця, якого затримали на вулиці вночі під час…виконання серенади коханій під балконом….

Так хочеться миру і тепла, позитиву і гармонії!!!

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Оставить комментарий или два